Людина протягом свого життя неодноразово піддається впливу психотравмуючих чинників, які опосередковані раптовим виникненням екстремальної ситуації. Проте, особливості реагування на стресові фактори є досить індивідуальними. Характер та інтенсивність психічних, психосоматичних і психопатологічних проявів залежати від різних об'єктивних і суб'єктивних обставин.
До об'єктивних обставин відносяться в першу чергу такі характеристики екстремальної обстановки, як гострота й сила прояву психотравмуючих чинників, а також раптовість і тривалість їх дії. Причому більшість дослідників притримуються думки, що чим вище інтенсивність прояву психотравмуючих чинників екстремальних ситуацій, тім вище вірогідність виникнення різноманітних психогенних розладів безпосередньо в момент екстремальних ситуацій, а також пост стресовий період.
До суб'єктивних обставин, що впливають на характер поведінки людини та зумовлюють вірогідність виникнення психогенних розладів, відносяться індивідуально-психологічні особливості самої людини і її особистості. Проте не всі вчені, що досліджують проблеми поведінки людини в екстремальних ситуаціях і виникнення психогенних порушень, визнають значущість індивідуально-психологічних характеристик для формування поведінкових реакцій в подібних умовах.
Так, Ю.А.Александровській їз співавторами в книзі «Психогенії в екстремальних умовах» відзначає: "на думку багатьох зарубіжних дослідників, психогенні порушення, що виникли внаслідок травмуючих обставин катастрофи, як правило. Ні опосередковуються особливостями, а пов'язані з ситуаціями переляку, які стосуються переважно емоційної сфери та перегрузкою інформацією, що отримується".
Чим зумовлені відмінності в поведінці людей, що знаходяться в одній і тій самій екстремальній ситуації? Чому одні люди зберігають спокій і урівноваженість в екстремальних ситуаціях, а інші ведуть себе неадекватно. Чому у певної категорії осіб в посттравматичний період з'являються психогенні розлади, а у іншої категорії осіб, змін в поведінці не виявляється.
Відмінності в поведінці зумовлені перш за все особистісними й індивідуально - психологічними відмінностями. Отже, характер поведінки людини в екстремальній ситуації й вірогідність розвитку психогенних розладів багато в чому залежати від певних особистісних якостей і індивідуально-психологічних характеристик людини.
Як показують численні дослідження, що проводяться в межах вивчення найрізноманітніших екстремальних ситуацій, стихійного лиха, технологічних катастроф, більшість людей (приблизно 70-75%) при виникненні екстремальних ситуацій у перші хвилини є «приголомшеними» і малоактивними, втрачають контроль над своїми діями.
Вивчення наслідків землетрусу в Спітаку показало, що в момент катастрофи у більшості постраждалих поведінкові реакції були опосередковані інстинктом самозбереження. Людям були властиві такі поведінкові реакції, які М.М. Решетніков із співавторами назвали «вітальними реакціями з явищем звуження свідомості». Вигляд будівель, що падали, у багатьох людей викликав стан «рухового ступору», який тривав протягом 15-20 хвилин. Внаслідок перенесених потрясінь у багатьох потерпілих виникло відчуття «страху закритих приміщень», тривалість якого була від декількох часів до двох тижнів.
Проте слід зазначити, що навіть у найскладніших екстремальних ситуаціях близько 25% людей зберігають самообладаня, правильно оцінюють ситуацію, діють чітко й рішуче, відповідно до обставин.
Чому є люди, які не піддаються загальній паніці і зберігають адекватність психічного стану та регуляцію поведінки? З високою часткою достовірності можна стверджувати, що така поведінка в екстремальних ситуаціях обумовлена індивідуально-психологічними особливостями та особистісними якостями людей. Виявлення цих характеристик і якостей - одне з найактуальніших завдань психології діяльності в екстремальних умовах.
Вже накопичені певні відомості, що дозволяють отримати деякі уявлення про те, що допомагає людям поводитися адекватно в найскладніших умовах. Вважається, що для збереження адекватності поведінки в момент катастрофи велику роль відіграє прагнення допомогти людям, відповідальність за збереження життя оточуючих. На думку Ю.І.Дерюгіна, на здатність зберегти адекватну поведінку в екстремальних умовах впливає також рівень психологічної стійкості, орієнтація на дотримання моральних норм поведінки, співчуття, життєвий досвід.
Вважається, що на поведінку в екстремальній ситуації істотний вплив має належність до певної культури, класу й етнічного співтовариства. Е. Бартон вбачає, що існують дві частини соціальної системи, що впливає на поведінку.
Перша частина включає індивідуальні шаблони адаптивних і не адаптивних реакцій; ці моделі індивідуальної поведінки викликають «неформальні способи» колективної поведінки, що допомагають вийти з ситуації.
Друга частина - це формальні структури суспільства, що також сприяють виходу людей з екстремальної ситуацій.
Проблема поведінки людини в екстремальних ситуаціях вивчається вельми інтенсивно, проте слід зазначити: єдиної думки про домінанти поведінки в екстремальних умовах поки не існує. Розходяться думки й з питання про характер і тяжкість психічних і соматичних розладів, що виявилися внаслідок гострої й хронічної психічної травматизації, залежить від особистісних властивостей потерпілих і об'єктивних характеристик психотравмуючих ситуацій.
На думку американських лікарів-психіатрів, для диференційованої діагностики при ідентифікації розладів у динаміці доцільно виділяти три фази:
- попередня, що включає почуття неспокою та загрози;
- дії або впливу, що триває від началу стихійного лиха до моменту евакуації потерпілих з району лиха;
- післядії, що починається через декілька днів після стихійного лиха або катастрофи.
Досвід ліквідації землетрусу у Вірменії (1988) та катастрофи в Уфі (1989) дозволили співробітникам військово-медичної академії М.М. Решетнікова й З.В.Чермянину виділити окремі стадії періоду фази дії й перших етапів післядії, яки були названими «періодом гострих емоційних реакцій». Критерієм виділення даних фаз для авторів послужила динаміка психофізіологічного стану потерпілих. Спираючись на виявлену динаміку, виділяють такі стадії.
Стадія вітальних реакцій - триває близько 15 хвилин. Починається з перших хвилин виникнення реальної вітальної загрози. Поведінкові реакції повністю підлеглі імперативу, збереження власного життя і можуть супроводжуватися короткочасним заціпенінням, або вираженим руховим збудженням.
Стадія гострого психоемоційного шоку, з явищами над мобілізації. Ця стадія продовжується близько 3-5 часів і характеризується загальною психічною напругою, межовою мобілізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття й збільшенням швидкості мисливих процесів, проявом нерозсудливої сміливості, особливо при рятуванні близьких. Близько 30% потерпілих відзначали, що в цей період відчували підйом працездатності й збільшення фізичних сил в 1,5-2 рази.
Стадія психологічної демобілізації. Наступає через 6 - 12 часів після катастрофи й триває до трьох діб. Характеризується істотним погіршенням самопочуття та психоемоційного стану, з переважним почуттям розгубленості, відчаю, депресії та ін. У цей період як і раніше висока вірогідність розвитку панічних реакцій. Більшість потерпілих відзначає виникнення цієї стадії при перших контактах з тими, хто отримали травми, перших побачених тіл загиблих, коли до них приходить усвідомлення масштабу трагедії, що в цілому супроводжується підвищенням рівня стресу.
Стадія вирішення. Спостерігається на дванадцяту добу після стихійного лиха (катастрофи). Відбувається поступова стабілізація настрою і самопочуття, але зберігається знижений емоційного стану, обмеження контакту з оточуючими, відмічається гіпомімія, сповіль-
неність рухів.
- Стадія первинного відновлення починається через 10-12 днів після стихійного лиха. Найбільш виразно виявляється в поведінкових реакціях: активізується міжособистісне спілкування, нормалізується емоційне забарвлення мови, відновлюються сновидіння.
- Стадія відставлених реакцій. Характеризується проявом деяких психопатологічних синдромів і психосоматичних порушень через 30-40 днів після стихійного лиха.
Психіка людини формується, розвивається і проявляє себе в діяльності. Свідомість об'єктивно формується через продукти суспільної діяльності. Тією самою мірою виживання, можна розглядати як один із найбільш екстремальних розділів людської діяльності. У зв'язку з цим, розгляд специфіки психології людини становить інтерес для тих, кого цікавлять питання виживання.
Людина, яка «щось робить», проявляє активність, з'являється перед нами не ізольовано, або фрагментарно, а як цілісний суб'єкт свого життя, свого власного розвитку. Людина яка перебуває в постійній взаємодії з навколишнім світом.
Взаємодія - процес взаємного впливу суб'єктів один на одного, що породжує їхню взаємну обумовленість і зв'язок. Взаємодія супроводжується взаємним відбиттям суб'єктами властивостей один одного. Цей процес об'єктивний. Взаємодія є головна умова існування людини. Він взаємодіє з іншими людьми, з навколишньою реальністю в інтересах підтримки рівноважного стану з середовищем перебування, гармонії, тотожності, несуперечності свого існування - це умова його життя.
Однак навколишній світ, сама людина, постійно розвиваються, змінюються. Абсолютної гармонії в природі немає й не може бути. Людина постійно перебуває у світі «порушеної рівноваги».
Таким чином, з одному боку - прагнення до гармонії, тотожності з навколишнім світом, з іншого боку - відсутність тотожності в природі. Виходить, немає жодного моменту в житті, коли б людина не пробувала відновити баланс у світі «порушеної рівноваги». А для цього необхідно виявити активність у процесі життєдіяльності. Активність закладена в людині самою природою, вона об'єктивно йому властива. Поки людина активна, вона існує. Спрямованість активності людини орієнтована на цілком певну реальність (об'єкт), у якості якої виступають явища, процеси й т.п. Вибір об'єкта і варіантів прояву активності людини обумовлюється сферами його професійної діяльності.
Те що необхідно в даній ситуації людині, для існування й розвитку, є потреба. А «стан споживача» і є джерело постійної активності, її «внутрішній двигун».