Статті з екстремології

Що таке мала соціальна група

«Під малою групою розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднані загальною соціальною діяльністю й перебувають у безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів», А.Е. Тарас.

Інтерес до дослідження малих груп виник дуже давно, по суті негайно слід за тім, як почала обговорюватися проблема взаємовідносин суспільства й особистості. Інтуїтивно кожним дослідником, який приступає до аналізу цієї проблеми, мала група береться як те первинне середовище, у котрому особистість робить свої перші кроки й продовжують долі свій шлях розвитку.

Очевидним є тої простий факт. що з перших днів свого життя людина зв'язана з певними малими групами, у них і через них вона отримує інформацію та в майбутньому організовує свою діяльність. У цьому значенні феномен малої групи лежить на поверхні і не опосередковано даний соціальному психологові як предмет аналізу.

Але з обставин, що феномен малої групи є очевидним, зовсім не виходить, що проблема малої групи відноситься до простих у соціальній психології. Насамперед подібно тому як це питання обговорюється стосовно до великих соціальних груп, отут також дуже гостро стоїть проблема, які ж групи слід розглядати як “ малі ”. Іншими словами - необхідно відповісти на питання про те, що таке мала соціальна група?

Мала група - мало чисельна за складом група, член якої об'єднані спільною соціальною діяльністю та взаємними контактами.

У науці визначено “ нижню ” та “ верхню ” межу малої групи.
Найменшою малою групою є група з двох людей – так кликана “ діада ”. У ній можливе виникнення, формування і розвиток реальних процесів, які відбуваються в групі на рівні міжособистісного спілкування та взаємодії. Щодо “ верхньої ” межі малої групи, то тут загально прийнято вважати число 7±2. Саме це число було “ відкрите ” американським психологом Н. Міллером при дослідженнях об’єму оперативної пам’яті. Його слід вважати оптимальним варіантом існування малої групи. А в реальності мала група може досягати кількості 10, 15, 20 чоловік і навіть більше. Мірилом тут може виступати не формальне число членів, а споживи спільної групової діяльності.

Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві й передбачає необхідність їх класифікації.
Соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:

  • лабораторні - природні (натуральні)
  • первинні та вторинні;
  • формальні й неформальні;
  • групи членства й референтні групи;
  • закриті та відкриті.

Групи які спеціально створюються для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах, та групи, що існують у реальних життєвих ситуаціях, мають певну історію, сформовану структуру, рівень розвитку позначають як лабораторні – природні, Е.А. Корнєв.

Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано американським дослідником – психологом Ч. Кулі, котрий спочатку давши просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім’я, група друзів, група найближчих сусідів та інші. Пізніше Кулі запропонував конкретну ознаку, яка дозволила би визначити значну характеристику первинних груп, не опосередкованість контактів. Вторинними групами в даній класифікації є ті, де відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні “ посередники ”, наприклад засоби зв'язку.
Другу з історично запропонованих поділів малих груп – це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано також американським психологом – дослідником Е. Мейо при проведенні їм знаменитих хотторнських експериментів.
Формальна група відрізняється від інших тім, що в ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда і та інше. У складі формальних груп Мейо відкрив всередині них ще й
“ неформальні групи ” які формуються і виникають стихійно; у них відсутні структура “ влади ”, система взаємовідносин по вертикалі і т. ін. Наприклад, у складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, болільників спорту та ін.

Четверта класифікація – групи членства і референтні групи. Вона була вперше уведена в 1942 році американським дослідником Г. Хайменом, якому належати відкриття самого феномена “ референтної групи ”. В експериментах Хаймена було показано, що частина членів деяких малих груп (у даному випадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийняті зовсім не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, у котрі індивіди не зачислені реально, але норми якої вони приймають, Хаймен назвавши референтними групами. Ще більш чітка відмінність цих груп від реальних груп членства була відмічена в працях М. Шерифа, де поняття референтної групи було пов'язане з “ системою звіту ”, котру індивід використовує для порівняння свого статусу з статусом інших. У подальшому Г. Келі, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві їх функції: порівняльну і нормативну, показавши, що референтна група потрібна індивіду або як еталон для порівняння своєї поведінки з нею, або для нормативної оцінки його, А.Е. Тарас.

Закриті - відкриті групи. Класифікаційною засадою є міра відкритості, доступності групи до ширшого соціального середовища. Специфіка діяльності, умови життя підтверджує, що суттєва різниця в мірі відкритості - закритості таких груп, як, наприклад, цивільний вуз - військовий вуз; група дослідників на полюсі чи на материку; трудова колонія - колектив заводу, Е.А. Корнєв.

Є також пропозиції класифікувати малі соціальні групи таким чином:

  • За типом головної діяльності та головної функції: виробничо-трудові; соціально-політичні; навчально-виховні; виконавчо-примусові; сімейні; військові; спортивні, ігрові; аматорські (об'єднання в сфері дозвілля, побуту тощо).
  • За соціальною спрямованістю: соціально корисні; соціально небезпечні.
  • За мірою організації: неорганізовані, випадкові групи; цільові.
  • За типом домінуючої структури: формальні; неформальні.
  • За мірою безпосереднього впливу на особистість: первинні-вторинні; основні-неосновні; референтні.
  • За мірою відкриття зв'язку з іншими групами: відкриті; закриті.
  • За мірою міцності і стійкості внутрішніх зв'язків: згуртовані; мало згуртовані; роз'єднані.
  • За тривалістю існування: короткочасні; довготривалі.

У цій класифікації перші три критерії реалізують перший рівень ознак - функціональний, головний; інші критерії вказують на рівень структурних і міжособистісних ознак, Е.А. Корнєв.