Статті з екстремології

Екстремологія: потреби людини

Скільки у людини потреб?

Стільки, скільки в нього взаємодій, контактів з навколишнім світом. Виходячи з того, що людина - істота біосоціальна, виділяють дві основних види потреби: біологічні (у їжі, теплі і т.п.) і соціальні (матеріальні та духовні). Розходження між людьми найменше виражені в «наборі» біологічних потреб, їх кількісних і якісних параметрах.
Отут індивідуальність проявляє себе, в основному, у способах їхнього задоволення, які базуються на психофізіологічних особливостях конкретної людини й відображають досягнутий їм рівень засвоєння цінностей культури, суспільного досвіду. Головні розходження між людьми як особистостями проявляють себе в якісних і кількісних параметрах соціальних потреб, їхньої ієрархії. Чим вище рівень розвитку людини, тім більше в нього соціальних контактів, це значить, багачі його соціальна споживчисть, соціальна активність і діяльність.
Діяльність побуджається потребою. Чим більше людина знає та уміє, тім більше він розуміє, як він мало знає та уміє. Усвідомлення цієї невідповідності, відсутність гармонії, рівноваги є головна умова самовиховання, саморозвитку, самовдосконалення.
При цьому людина по своїй суті є індивідом, самостійною особистістю, суб'єктом своєї праці і виявленої індивідуальності. У шкірному прояві активності представлені всі його споживи, але в різній ієрархії.
Вступаючи у взаємодію з об'єктами навколишнього світу, людина тим самим пізнає не тільки їхньої властивості, але і самого себе. Результати цього пізнання фіксуються в його досвіді. У випадку виникнення необхідності задовольнити яку - не будь потребу, людина, опираючись на свій досвід, направляє свою активність на пошук тих нових властивостей, взаємодія з якими дозволить йому домогтися цього. Сукупність властивостей об'єкта, на які спрямована активність людини з метою задоволення споживи, і є предмет цієї споживи.
Результатом відображення в психіці споживи є емоція, прояв якої сигналізує про наявність дискомфорту, неузгодженості, про необхідність проявити активність. Усвідомлена потреба є мотив. Ідеальні подання про майбутній результат взаємодії є позначка. Ціль, що розглядається з урахуванням реальних змін ситуації, виступає як завдання.

Діяльність, дія, операція.

Ціль і мотив взаємно переходять друг у друга. Ціль, що раніше пробуджалася мотивом, згодом здобуває самостійну силу, тобто сама стає мотивом. Мотиви, що мають таке походження, є свідомими мотивами.
Мотив є системообразующим фактором діяльності, що, як правило, полі мотивована, тобто збуджується багатьма мотивами, їх ієрархією. Провідні мотиви в основному й визначають спрямованість діяльності.
Діяльність, є сукупність дій, кожне з яких має свою позначку. Таким чином, позначка є системообразующий фактор дії. Дія є одиниця аналізу діяльності, тому що містить у собі всі її ознаки. Вона містить у собі акт свідомості - постановку і утримання мети, акт поводження, припускає активність у суб'єкта, виводить людину в навколишній предметний мир. Дія є сукупність операцій. Вибір операцій, їхньої сукупності опосередкований умовами діяльності. Діяльність є системна якість сукупності дій. Операція є сукупність психофізичних функцій (сенсорних, моторних і т.д.).
Ситуація - система зовнішніх розумів, факторів, що діють на суб'єкт і детермінують його діяльність поряд із суб'єктивними, внутрішніми умовами, факторами. Таким чином, об'єктивний мир перебуває в постійному розвитку, зміні, а це значить, що ситуації взаємодії людини з навколишнім світом, як правило, не повторюються, завжди містять у собі новизну. А кожна людина не тільки носій потенціалу активності, але і природою в ньому закладене творче начало, прагнення до пошуку новизни, нестандартності.
Діяльність завжди суб'єктивна. Умовою її здійснення і основним продуктом є людина, що завжди цілком виразно ставитися до навколишнього світу. Його свідомість обумовлена структурою самої діяльності, спрямованої на задоволення потреб. Те, що людина одержує в результаті праці, повинне вперше існувати в його представленні, все що мало місце в дійсності.
Структура зовнішньої (матеріальної) і внутрішньої (ідеальної, розумової, «теоретичної») діяльності єдина. Структури людської психіки формуються завдяки засвоєнню структур зовнішньої діяльності. Внутрішні дії передбачають, підготовку зовнішніх. При цьому важливо помітити, що пізнання не існують поза процесом життя (сукупності внутрішньої й зовнішньої діяльності), які по самій природі своєї є процес матеріальний, практичний.